Виконання судових рішень

 Не зважаючи на закріплений Конституцією України принцип обов’язковості судових рішень, кількість добровільно та самостійно виконаних особами таких рішень є незначною порівняно з загальною їх чисельністю.

Для досягнення дієвості та забезпечення виконання рішень судів, діють відповідні виконавчі органи, на разі це органи Державної виконавчої служби, на які безпосередньо і покладено обов’язок примусового виконання судових рішень, що здійснюється на підставі виконавчих документів.

Іншими словами, для звернення судового рішення до примусового виконання, відповідна сторона, на користь якої ухвалено судове рішення та яке набрало законної сили, повинна отримати в суді виконавчий документ для його подання до відповідного органу, в обов’язки якого входить його примусове виконання, при чому виконавчий документ видається судом лише за письмовою заявою такої сторони. 

Проте, як свідчить судова практика, сторони (учасники провадження), на користь яких винесено судове рішення, не завжди вчиняють своєчасно (одразу після набрання судовим рішенням законної сили) наведені дії, а інколи досить тривалий час не звертаються до суду за отриманням виконавчих документів, що призводить до певних негативних наслідків для цих осіб та змушує додатково витрачати час для поновлення своїх прав, шляхом повторного звернення до суду.

Крім того, не виключена можливість і того, що за період, коли судове рішення не перебуває на виконанні, наприклад, боржник, зловживаючи своїми правами, може вчинити дії по приховуванню свого майна чи доходів, на які може бути звернуто стягнення, що в подальшому ускладнить вчиненням виконавчих дій виконавцем та може унеможливити швидке задоволення вимог стягувача (сторони на користь якої ухвалено відповідне судове рішення).

Так, Законом України «Про виконавче провадження» встановлено для виконавчих документів строки для їх пред’явлення до виконання, а саме: для виконання судових рішень цей строк становить 1 рік, який обраховується з наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

 Виключенням з цього правила є рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, втратою годувальника тощо), які можуть бути пред’явлені до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

У разі пропуску зазначеного терміну, відповідний орган виконання судового рішення відмовляє у відкритті виконавчого провадження (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»), внаслідок чого особа, на користь якої ухвалено судове рішення, та яка зацікавлена в його виконанні, вимушена буде звертатись до суду в порядку відповідного судочинства для поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання (стаття 371 ЦПК України, стаття 261 КАС України).

Слід також зауважити, що згідно процесуальних законів, поновлення згаданих строків не є безумовним і залежить в першу чергу від поважності причин їх пропуску, а отже від того, наскільки обґрунтованими та доведеними доказами будуть ці обставини і в судовій практиці були випадки відмови в задоволенні таких заяв.

З огляду на наведене, Зарічний районний суд м. Суми вважає за необхідне звернути увагу населення, сторін та учасників проваджень, що у виконанні судових рішень, ухвалених на їх користь, зацікавлені саме ці особи, які і повинні проявляти більшу зацікавленість у невідкладному та своєчасному зверненні цих рішень до виконання.

З цією метою особи, після набрання судовим рішенням законної сили чи постановлення судового рішення, яке підлягає негайному виконанню, без зайвих зволікань повинні звертатись до суду за отриманням виконавчих документів, пред’являти їх до виконання до відповідних органів та контролювати процес здійснення виконавчого провадження.